Проєкт «Спілкування з Нескореними» – це серія відеороликів, спрямованих на розвиток безбар’єрного спілкування та взаємодії, поваги до бойового досвіду та гідності ветеранів і ветеранок.

Сьогодні світ забарвлюється у синій колір і ми нагадуємо собі та іншим: бути іншим — не означає бути гіршим, це означає бачити світ інакше.

​Аутизм — не хвороба, а особливість розвитку нервової системи. Люди з аутизмом мають свій особливий ритм та свої унікальні таланти і здібності. Дитина з аутизмом може бути геніальною в математиці, музиці чи малюванні, але відчувати труднощі у звичайному спілкуванні.

езбар’єрність — це про відсутність упереджень, про повагу та прийняття людей, а ще … про гідність і взаємодію.

…Як подякувати військовим? Як підготувати родини до повернення захисників та захисниць? Як допомогати у їх відновленні та реінтеграції? Як коректно спілкуватися з нашими ветеранами?…

Відповіді на ці запитання у освітньому серіалі “Люди з досвідом війни. Гідність .Взаємодія “

❗️ Слова мають значення: як мова впливає на сприйняття
✅ Те, як ми говоримо, формує наші стосунки та впливає на взаємодію з іншими. Обираючи слова, важливо уникати ярликів і стереотипів, адже вони можуть створювати хибне враження про те, що хтось є менш цінним чи спроможним.
❌ Не акцентуйте на обмеженнях, а на здібностях і потенціалі.
✅ Коректна мова допомагає долати стереотипи та робить різноманіття прийнятним у суспільстві. Це ще одне підтвердження, що кожен із нас може змінити світ на краще — починати можна зі своїх слів.
🤝 Долучайтеся до створення безбар’єрного простору у своїх громадах.
📽️ Дивіться наш новий мультфільм, щоб дізнатися більше про безбар’єрність!

Проєкт «Довідник безбар’єрності» — перший український посібник із безбар’єрної комунікації.

Його зміст визначається запитаннями читачів, їх історіями, нестандартними ситуаціями та потребами, які аналізуються щодня, і оновлюється завдяки підтримці та співпраці громадських організацій, правозахисників, психологів, батькіи, які виховують дітей з інвалідністю, українських та міжнародних експертів.

❓ Що таке безбар’єрність і чому це важливо для нас?
✅ Безбар’єрність — це коли люди співіснують без обмежень для будь-кого із членів суспільства. Попри стереотип, що це потрібно лише окремим категоріям, переваги безбар’єрності відчуватимуть усі. Адже це про те, щоби фокусуватися на практичних потребах і людині.
✅ Ба більше, у багатьох ситуаціях допоможуть рішення, які не вимагають надзусиль від бізнесу, органів влади чи неурядових організацій. Адже безбар’єрність — це коли враховують потреби, які вже є, або які можуть несподівано з’явитися у кожного та кожної.
❗️ Долучайтеся до створення безбар’єрного простору у своїй громаді! Разом ми можемо зробити життя комфортнішим для всіх.
📽️ Дивіться наш новий мультфільм, щоб дізнатися більше про безбар’єрність 👇👇👇

Перша поразка. І перший висновок про себе.

Це не просто прикрість – це випробування, яке формує основу самооцінки. Як ми відреагуємо, так і навчиться дитина ставитись до помилок, до зусиль, до самої себе.

Що відчуває дитина в цей момент?

Сором, гнів, провину, відчуття, що її не цінують.

Дитина ще не має досвіду, щоб зрозуміти, що це нормально.

 Типові реакції дорослих, які НЕ допомагають:

• Та нічого страшного.
• Іншим теж треба було дати шанс.
• Ну бачиш, треба було старатись.
• Наступного разу пощастить.

Ці фрази не підтримують. Вони знецінюють емоцію. А дитині зараз треба зовсім інше.

 Що справді допомагає?

• Визнати емоцію: «Я бачу, що тобі дуже прикро. Це справді може боліти.»
• Поділитись власною історією поразки
• Пояснити, що це частина навчання і життя
• Підкреслити зусилля, а не тільки результат
• Навчити “витримувати фрустрацію”
• Підтримати без ідеалізації: «Ти все одно для мене найкращий – бо ти старався і не здався»

– «Тобі боляче? Я розумію. І мені боліло, коли я колись програв.»

– «Можемо поговорити, коли будеш готова. Або просто посидимо разом.»

– «Ти молодець, що наважився взяти участь. Це вже перемога над страхом.»

Чого ми вчимо дитину в момент її першої поразки? Насправді це не про конкурси й оцінки, а про вибір. Ми можемо або закласти страх перед помилками, або навчити вчитися з них.

Бо саме в такі моменти вона формує головне:

• Чи варто намагатись знову?
• Чи можна бути поміченим, навіть коли не переміг?
• Чи хтось залишиться поруч, коли не вийшло?

⠀

Перша поразка – це перший шанс навчитися не здаватися. І саме в цей момент дитина особливо потребує не ідеальних батьків, а справжніх – поруч.

Тато – це той, хто хоче зловити вас, перш ніж ви впадете, але замість цього піднімає вас після падіння, обтрушує й дозволяє вам спробувати ще раз.

Ми часто говоримо про проблеми, з якими зіштовхуються матері при вихованні дітей. Але давайте не забувати про ту найважливішу роль, яку відіграють татусі в житті й вихованні дитини.

Роль батька не обмежується тим, що потрібно заробити гроші й оплатити рахунки. Залучений до виховання батько може зробити значний внесок у соціальний, когнітивний та емоційний розвиток своєї дитини.

Крім того, раннє залучення батька до процесу догляду за дітьми призводить до стабільності в подружньому житті й підвищує ймовірність тривалого та щасливого шлюбу після народження першої дитини.

Пропонуємо розглянути сім аспектів того, як батько може вплинути на життя свого малюка, якщо із самого початку буде залучений у його виховання.

1. Батько є взірцем для наслідування. Коли дівчинка підросте, вона мимоволі буде шукати в чоловіках якості, які бачила у свого батька. Ніжний і люблячий батько закладе в доньки бажання шукати супутника життя з аналогічними якостями, до яких вона звикла та з якими добре уживається.

Хлопчик, у свою чергу, буде наслідувати свого батька. Він буде прагнути отримати його схвалення й копіювати поведінку, яка йому знайома, яку він вважає успішною й гідною поваги. У той же час, якщо батько звик домінувати та вдаватись до насильства, своїм прикладом він, швидше за все, виховає жорстокого й авторитарного сина.

2. Унікальний досвід ігор з татом. Татусі й матері спілкуються та грають з дітьми по-різному. Ігри дитини один на один з батьком, як правило, є більш стимулюючими й захоплюючими в порівнянні з іграми з матір’ю. Така взаємодія дає дитині можливість пізнати світ і свій власний діапазон емоцій, а також способи справлятися з емоціями в безпечному середовищі.

3. Розвиток когнітивних функцій. Татусі, залучені у виховання дітей, сприяють кращому розвитку їхніх когнітивних функцій, бо схильні вести розмови з використанням великої кількості запитань «Що?», «Де?», «Коли?» і «Чому?», а також розгорнутих відповідей, які допомагають дитині зрозуміти, як улаштований світ. Якщо татусі беруть участь у навчанні дітей, ті, як правило, демонструють кращу академічну успішність.

4. Підготовка до дорослого життя. Хороший батько не буде робити роботу або вирішувати проблеми за свою дитину, а завжди буде підштовхувати її до того, щоб дитина впоралася з ними самостійно. Батьки заохочують у дітей почуття самостійності, незалежності та впевненості в собі. Вони кидають дитині виклик, щоб та спробувала вирішити проблему різними способами, що сприяє формуванню здорової самооцінки й почуття впевненості в собі. Ці навички готують дитину до спілкування з зовнішнім світом і вирішення проблем.

5. Позитивна поведінка. Дослідження показують, що діти, які мали доброзичливі стосунки зі своїми татусями, проявляють позитивну соціальну поведінку в суспільстві й менш схильні до депресії. Хлопчики, чиї татусі були залучені у виховання, мали менше проблем з поведінкою, у той час як дівчатка, яких дбайливо любили татусі, мали більш високу самооцінку.

6. Дисципліна. Дисципліна є одним з найбільш складних аспектів виховання дітей. Мамі й батьку дуже важливо зберігати спокій під час вирішення складних виховних питань і ніколи не суперечити один одному при дитині. Батьки можуть полегшити життя всієї сім’ї, взявши на себе відповідальність за підтримання дисципліни, оскільки вони, як правило, демонструють більшу ефективність у цьому питанні. Дослідження показують, що батьки більш успішні в підтримці дисципліни у хлопчиків.

7. Свобода та відповідальність. Батьки перебувають у становищі людей, які розмовляють зі своїми дітьми-підлітками про цінності й переконання, і пропонують їм свободу поряд з почуттям відповідальності. Залучення дітей до спільної домашньої роботи також заохочує їх почуття відповідальності, яке робить більш зрілим їхнє мислення, дає їм відчуття контролю над своїми власними успіхами й невдачами.

Батько незамінний у житті дитини. Навіть якщо подружжя не разом, батько все одно може успішно грати свою роль. Завдяки спілкуванню з батьком у дитини розвиваються критичне мислення, мотивація, соціальні навички, самостійність і незалежність. Такі діти виростають більш чуйними, мають кращі стосунки в соціумі й набагато ефективніше справляються зі стресами й розчаруваннями.

Якби мені довелося ще раз виховувати свою дитину:

Я більше би малювала пальцем, і менше вказувала пальцем.

Я б менше виправляла, а більше встановлювала б зв’язки.

Я б менше дивилася на годинник, а більше дивилася б навкруги.

Я б менше піклувалася про те, щоб знати, але знала б, що потрібно більше піклуватися.

Я більше би подорожувала, і частіше запускала повітряних зміїв.

Я перестала б грати в серйозність, а почала би серйозно грати.

Я більше бігала би лугами і милувалася зірками.

Я б частіше обіймала дитину і рідше її обсмикувала.

Я б рідше була тверда, і більше підтримувала.

Я б спочатку будувала самоповагу, а будинок – вже потім.

Я б менше вчила любити силу, а більше говорила про силу любові.

Дайана Луманс